РОМАН РАХМАННИЙ |
||
 |
||
З юнацьких років Роман Олійник віддає весь свій талант національно-визвольному рухові; на протязі Другої світової війни він активний член Організації Українських Націоналістів, яка організовує антисовєтський і антинацистський опір українського народу. В післявоєнні роки він очолює напівлегальну службу новин UPS (Ukrainian Press Service), яка інформувала західні пресові агентства про військову і політичну боротьбу України проти червоного окупанта. Також він засновує і видає два україномовних видання. З 1949 року Роман Олійник живе у Канаді. Він був одним із засновників газети "Гомін України", а крім того мав свій постійний стовпець у численних україномовних виданнях в Канаді і у світі. Його статті, ессе і коментарі публікувались в найбільших виданнях Західної Європи, Австралії і Північної Америки в англійській, французькій, датській і норвезькій мовах. Роман Олійник-Рахманний викладав у монреальському університеті McGill, тривалий час працював у Українській секції CBC Radio Canada International, а згодом став головою цієї секції. Роман Рахманний був членом-співзасновником Ліги Визволення України в Торонто (1949 р.); членом середовища УГВР (з 1954 р.); Світового Конгресу Вільних Українців; дійсним членом Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка і Української Вільної Академії Наук (UVAN-Canada); членом Чехословацької академії мистецтв та наук у США; Спілки славістів Канади; Спілки українських письменників в екзилі; Спілки українських журналістів Канади; Міжнародного ПЕН-клубу та Спілки письменників України. У своїх статтях Роман Рахманний розглядав прагнення українців до відновлення своєї незалежної держави в комплесі взаємозалежности народів у подібному становищі. Загальний принцип незалежности уточнено в статті напередодні Шестиденної самооборонної війни Ізраїлю (1967) проти арабських агресорів, озброєних і дипломатично підтриманих Москвою: "Кожна нація має право на існування". Включившись у рух перетворення переважно англомовної Канади в мультикультурне суспільство, Роман Рахманний сприяв українським установам у розвиванні "канадсько-української політики" у спілці з іншими меншостями неанглійського та нефранцузького роду. Протягом двох каденцій (1974-1979) Роман Рахманний був членом державної Канадської Консультативної Ради Мультикультуралізму. Роман Рахманний відійшов у вічність 24 червня 2002 року, після тривалої хвороби, що прикувала його до ліжка, на 83 році свого життя. Церемонія прощання з видатним українським публіцистом, лауреатом премії ім. Тараса Шевченка, відбулась 27 червня 2002 року в Монреалі. Віддати останню шану видатному синові українського народу прийшли друзі і близькі, колеги, керівництво Конгресу Українців Канади. Виступаючи на церемонії прощання, Посол України Юрій Щербак зазначив (повний текст промови), що творчість Р.Рахманного являє собою монументальну і трагічну енциклопедію боротьби українців за свою незалежність. Роман Рахманний залишається в історії як людина Українського відродження, але, на відміну від письменників розстріляного Відродження, він відмовився стати жертвою комуністичного режиму. Натомість, він вступив до бою з червоними „вершниками Апокаліпсису”. Його найсильнішою зброєю стало слово.  З ласкавого дозволу дружини Романа Рахманного, пані Надії (з дому Хмара), яка була також найпершим його читачем та критиком, на вебсайті Товариства «ЗУСТРІЧ» увазі читачів пропонується збірка сатиричних нарисів Романа Рахманного "Червоний сміх над Києвом", а також його статті "Кожна нація має право на існування" та "Відповідь молодому сердитому сфінксові" (про покликання української молоді на північноамериканському континенті). Усі ці праці містяться також у тритомному зібранні творів Рахманного „Україна атомного віку”, увінчаного державною премією ім. Т.Шевченка.Вебмайстер висловлює свою вдячність за надані матеріали Марті Олійник, доньці Романа Рахманного
|
||
 |
||
|
||
