СВЯТКОВЕ ВІДЗНАЧЕННЯ 61-ЛІТТЯ УПА |
||||||||||||||||||||
 |
||||||||||||||||||||
|
У неділю 19 жовтня 2003 року о 3:00 по полудні в Домі Української Молоді 3270 Боб'єн Схід відбулося святкове відзначення 61-ліття УПА, влаштоване Українськими Державницькими Організаціями у Монтреалі.
Відкриваючи урочисті збори, інж. Ярослав Чолій сказав: "Мета, за яку боролися і полягли тисячі вояків УПА, здійснилася. Україна незалежна. Можливо, вона не така, як про неї мріяли повстанські воїни. Але, хоч і проваджена колишніми комуністичними партократами, хоч і не настільки національно свідома, але Україна все-таки своя, і за Божою поміччю вона матиме світле майбутнє. І я вірю, що в такій державі буде належно визнана боротьба ОУН, боротьба Української Повстанської Армії. Відкриваючи сьогодні наше свято для вшанування славного чину УПА у проводі з її Головним Командиром Романом Шухевичем (Тарасом Чупринкою) та провідником ОУН славної пам'яті Степаном Бандерою, який ще за життя став символом української визвольної боротьби, я всіх вас, шановні присутні вітаю на цьому нашому святі, і зокрема вітаю нашого головного доповідача, доктора Олега Романишина, редактора газети «Гомін України» та Голову Крайової Управи Спілки Українців Канади. Нехай вічна буде слава всім упавшим і живим борцям за українську незалежну державу. Слава Україні!" Оркестр ТРЕМБІТА при СУМ під мистецьким керівництвом Моїн Госейн виконує "Вперед", "Марш Полтава", "Ой ви стрільці січовії". Перед тим, як представити доповідача, професор Орест Павлів, привітав присутнього у залі Голову Конґресу Українців Канади (КУК) Євгена Чолія, з отриманням почесної нагороди - Медалі Золотого Ювілею Королеви від дост. сенатора А. Рейнел Андрейчук. Цю нагороду з нагоди 50-ліття коронації королеви Єлисавети ІІ надається особам, які зробили важливий внесок Канаді, їxній громаді або їхнім співгромадянам.
Після цього професор Орест Павлів представив доповідача, доктора Олега Романишина. Доктор Олег Романишин був головою ЦСУСу, Центрального Союзу Українських Студентів, згодом він став членом, а потім Головою Ліги Визволення України, яку після здобуття незалежності України було перейменовано у Спілку Українців Канади. Після виходу на пенсію або смерті відомих редакторів «Гомону України», як Василь Соломінка, Олесь Матла, доктор Богдан Стебельський, та багатьох інших, відповідальність за редагування газети «Гомін України» впала на плечі доктора Олега Романишина. Олег Романишин студіював історію політичної науки та літературу, іспанську і українську. Звання доктора філософії він захистив у торонтському університеті і отримав науковий ступінь за працю з питань порівняльної літератури. Після цього кілька років він викладав літературу у університетах Опелю, Вілфрід, Лур'є та у Торонтському університеті. Однак для збереження газети «Гомін України» і стримання її на належному рівні, доктор Олег Романишин вирішив залишити викладацьку працю у вищих учбових закладах і повністю присвятив себе редакційній роботі. Варто пригадати, що мати доктора Олега Романишина, світлої пам'яті пані Оксана, є рідною сестрою відомого українського національно-політичного діяча і одного з найбільших керівних членів ОУН світлої пам'яті Ярослава Стецька.
У своєму виступі доктор Олег Романишин сказав: "Пане господарю, всечесні отці, дорогі ветерани УПА, пані і панове! Світ і не менше ми, українці, щойно тепер, з перспективи історії, після розвалу большевицької імперії, починаємо вникати у масштабність і значення визвольної боротьби ОУН-УПА для дальшого існування нашого народу. Стратегію боротьби і тактичне її ведення оправдує сьогодні історія з осягненням заповітної мети - державної самостійності України, ім'я якої стало на фронти боротьби ОУН-УПА проти усіх окупантів України, які кочували по нашій землі під час і після другої світової війни. Фактично це не була лиш просто боротьба, бо оперативна масштабність та інтенсивність ставлять її в категорію дійсно визвольної війни. УПА та збройне підпілля ОУН були єдиною незалежною від воюючих сторін та політично-військових блоків збройною силою в Європі з власною національною аґендою. Тому багатофронтова війна ОУН-УПА проти нацистської Німеччини і совєтської російської імперії та їхніх союзників-колаборантів з-поміж сусідніх до України народів, була нічим іншим, як цілком окремою війною у другій світовій війні.
Це була тотальна війна проти цієї загарбницької світової війни, яка в східно-європейському театрі дій велася в основі за володіння Україною. ОУН-УПА не лиш вела тотальну війну рівночасно проти усіх чужих Україні сил, але, реалізуючи Акт проголошення відновлення Української держави 30 червня 1941 року, творила на ділі цю державу на звільнених територіях України, хоч би на якийсь час. З хвилиною звільнення даного регіону від чужих сил, ОУН-УПА зразу встановляла там українську владу, розбудовувала інфраструктуру, адміністрацію, налагоджувала економіку і соціальні послуги, і збройно обороняла цю територію, як довго це було можливо. Усі класичні елементи держави були присутні. Відомі є з тих часів визвольної війни повстанські республіки. Німці їх називали державами в державі. А відомий командир УПА Степан Стебельський-Хрін вдало описав їх як підпільна держава, мабуть вперше впроваджуючи це нове поняття у модерну політичну термінологію. Тут слід наголосити, що театр воєнних операцій УПА охоплював мінімум 200 тисяч квадратних кілометрів сучасної території України, не враховуючи українських етнографічних земель поза межами тодішньої Української РСР. Мимо того, що після ґеноциду 1930-х років маси українців були змушені історичними обставинами знову гинути у другій світовій війні у арміях окупантів, за їхні інтереси, український нарід, титанічними зусиллями проголосивши відновлення Української держави у 1941 році, поставив на кін історії свою незалежну силу - УПА. Після визвольних змагань 1917-1921 років і у 1939 році на Закарпатті, Україна знову стала суверенним чинником історії. Тотальна війна політично-державницького військового моноліту ОУН, українського державного управління УПА і УВГР проти нацистів і большевиків та їхніх союзників-коляборантів запевнила дальшу життєздатність українскої нації.
Українська влада знайшлася у явно незручному становищі через своє невизнання ОУН-УПА до тої міри, що буквально через два-три дні після цього відзначення Президент України доручив своїй адміністрації приготовити президентський Указ про визнання ОУН-УПА воюючою стороною за незалежність України. Чекаємо, пане Президенте, на проголошення цього вагомого Указу. Прямо істерична реакція Міністерства закордонних справ Росії та п'ятої колони в Україні на урядовий проект закону про відновлення історичної справедливості щодо борців за свободу і незалежність української держави вказують на те, що ми тут не перенаголошуємо значення для України визнання ОУН-УПА державною владою. Росія і її п'ята колона в Україні добре розуміють суть справи. Вони відчувають цю травму, бо Україна має намір зламати ще один так званий "братній" стереотип: тим разом про так званих "фашистських буржуазних" націоналістів, які захотіли від'єднати український нарід від так званого "великого" російського народу, а ще і від так званої "сім'ї народів" СРСР. Тому ми є свідками цього нового навалу різних провокацій, наклепів і відвертої брехні на адресу ОУН-УПА як зі сторони офіційних чинників Москви, так і зі сторони давньої і сучасної агентури та різних українофобів за кордоном... Недавно полковник Василь Кук, командир УПА після загибелі Романа Шухевича, дав інтерв'ю, у якому сказав: "Останнім часом стало популярним ставити питання - чи це та Україна, за яку ми воювали. Ставити так питання, - говорить полковник, - абсолютно некоректно. Совєтський Союз розвалився, ворога, проти котрого ми воювали - немає, повстала незалежна суверенна Україна, її усі визнали, за що ми і боролися. Тепер треба говорити про питання влади, зміни влади."
Проблеми, які переживає Україна сьогодні, розжарюють до білого, і цілком слушно, емоції і обурення українців. Натомість недруги України використовують такі ситуації, щоб запускати в народ, у світове співтовариство, сумніви щодо державноспроможності українського народу. Така настанова, до речі, уже стала певним стандартом серед низки традиційно закабалених спостерігачів в Україні... Ця ситуація в Україні не є продукт її незалежності, як багато дехто говорить, на жаль, а продукт її довголітнього колоніального статусу у складі різних імперських держав, а зокрема совєтської спадщини так званого "доблесного" СРСР, яка нищівно позначилася на всіх сферах життя України, її народу, її людей. Треба усім собі усвідомити, що унікальним і найбільшим здобутком України за 12 років незалежності є саме її незалежність, яку треба усім цінити і оберігати понад усе, бо вона є основою для життя нашої нації. Треба міряти дійсність і наше сьогодення історичними категоріями, а не вузькими інтересами, чи, вибачте, шматком совєтської ковбаси. Важко здобутою незалежністю і державністю нації нікому не вільно спекулювати - чи то владі, чи то опозиції до влади". Доктор Олег Романишин запросив присутніх вшанувати присутніх в залі воїнів УПА, які дочекалися самостійності України і можуть посвідчити світові про цю героїчну боротьбу. Зал вибухнув оплесками.
Після доповіді соліст Марина Черніховська-Крийцар виконала пісні "Не забудь юних днів", "Гомоніла Україна", "Рідна мати моя". Юнацтво СУМ під мистецьким керівництвом Марійки Чолій заспівали повстанську пісню "Марширують вже повстанці", "Чи чуєш, мій друже юначе", "Гей, там на півночі, на Волині". Вірш "Матері" Петра Гетьманця продекламував о. диякон Ігор Ощипко. Хор ВІДЛУННЯ при СУМ під мистецьким керівництвом Світлани Колесник виконав пісні "Чуєш брате мій", "А льон цвіте" (соліст: Віра Турко-Кулицька), "Повіяв вітер степовий" (солісти Роман Костик і Орест Арабський) та "Гей, степами". На закінчення свята всі присутні заспівали національний гімн України. Андрій БорисСвітлини автора |
||||||||||||||||||||
 |
||||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||||
