ВІДЗНАЧЕННЯ 18-РІЧЧЯ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ АВАРІЇ |
||||||||||||||
 |
||||||||||||||
| У пам'ять 18-ї річниці Чорнобильської аварії у понеділок 26 квітня
в українській католицькій
церкві Успіння Божої Матері
відбулася панахида, що правилася сумісно духовними отцями греко-католицької і православної конфесій.
Після панахиди у нижньому залі розпочався
урочистий вечір, організований монреальським відділом Конґресу Українців Канади, на якому з доповіддю
виступив Надзвичайний і Повноважний Посол України в Канаді
д-р Микола Маймескул. Це була перша зустріч Висoкoдoстoйного Посла з українською канадською громадою пiсля вручення вірчих грамот. Вечір відкрив Голова монреальського відділу КУК о. д-р Ігор Куташ. Хвилиною мовчання було вшановано пам'ять жертв Чорнобиля. Голова Конґресу Українців Канади адв. Євген Чолій у своєму виступі зазначив, що аварія в Чорнобилі – трагедія не тільки екологічна, але й трагедія нації, тодішній уряд якої виявив свою нездатність її захистити ані взяти на себе відповідальність за наслідки. Співучий гурток «Діти Богородиці» під мистецьким керівництвом Марійки Чолій виконав «Тропар і кондак Воскресіння Христового», «Молитва до Богородиці» і «Боже, Ти край наш хорони». Відповідальний продюсер радіопрограми "Український Час" у Монреалі Симон Куклевський представив Надзвичайного і Повноважного Посла України в Канаді д-ра Миколу Маймескула.
У своїй доповіді Надзвичайний і Повноважний Посол України в Канаді сказав: ВСЕЧЕСНІШІ ОТЦІ! ВЕЛЬМИШАНОВНИЙ ПАНЕ ПРЕЗИДЕНТЕ КОНҐРЕСУ УКРАЇНЦІВ КАНАДИ ЄВГЕНЕ ЧОЛІЙ! ДОРОГА УКРАЇНСЬКА ГРОМАДО! ПАНІ І ПАНОВЕ! 26 квітня 1986 року стало чорною датою для українського народу, і не лише для українського народу, а й для всього людства. В кожній людській душі той трагічний день відізвався тривожним зойком, відчуттям біди. Смертю вибухнув атом, "мирний атом", як його тоді називали, а з ним і притаманна радянській системі і безпечність, і байдужість, і безвідповідальність, і догідливість. Сталося лихо, якого не можна було побачити навіть у найстрашнішому сні. І те життя, що тільки-но зароджувалося у материнському лоні, і те, що вже розквітло вірою та надією, і те, в якому було вдосталь любові і печалі, враз однаково нещадно обпекло полинове полум'я. А ми і не знали цього, дивувалися: так казково і щедро, здавалося, наші сади ще не цвіли, такими довгими ніколи не були сережки у беріз, таким великим листя у старих чернігівських лип і каштанів. Ми навіть і не здогадувалися про радіаційне походження цього "дива". Їхали з дітьми на дачі, на городи, на маївку до лісу... Як же злочинно пізно почув народ України слово "аварія" - те, що було насправді і лишається трагедією, катастрофою. Не всі знали тоді, що це за біда, які наслідки цієї катастрофи на нас чекають. Минають роки, з'являються все нові і нові факти, вони з'являються і сьогодні, і ще будуть з'являтися. І вони ще повніше відображають ті сумні та трагічні події. А для людей, котрі були повною мірою або частково причетні ло Чорнобильської катастрофи, це не просто факт, а тяжкі спомини: покалічена душа, тіло, життя. Рядові ліквідатори часто виявляли зразки самопожертви. Вони ретельно виконували все, що їм доручали, не маючи інформації, але не жалкуючи свого здоров'я. Нині смертність серед ліквідаторів у десять раз вища, ніж серед іншого населення. Вони керувалися одним - якомога швидше і ефективніше подолати біду, і робили все, що від них залежало, бо горе об'єднувало. Ніхто тоді не думав про якісь пільги. У штаб Зони надходили сотні і тисячі листів з пропозиціями. Люди пропонували свої знання, свою працю, і навіть своє життя. До 1986 року людство вірило, що атом, якщо і не підкорився повністю, то все ж став слухняним і відчуває на собі віжки, керовані владною рукою. Але коли в руки невмілого наїзника потрапляє гордий та норовливий кінь, то може статися трагедія. Якщо забракне досвіду, скине той кінь та затопче. Так сталося й у випадку з чорнобильською атомною електростанцією. Не володіючи достатніми знаннями, того злощасного 26 квітня, порушуючи усі можливі процедури та регламенти, штучно заблокувавши усі, навіть аварійні, системи захисту, працівники станції проводили випробовування реактора у режимі повного знеструмлення електростанції. Цим вони впустили останню краплю в чашу рівноваги. Атом збунтувався. Трапилася подія, котру ніколи не забудуть ті, хто був у її епіцентрі, і довіку відчуватимуть її на власному тілі ті, кому волею долі довелося потрапити під смертоносний подих радіоактивного випромінювання. Аварія на станції для жителів Прип'яті, Чорнобилю та ще 90 населених пунктів, що потрапили до реєстру обов'язкового відселення, стала тим моментом, коли воднораз їх мрії та сподівання були в терміновому порядку переглянуті і докорінно змінені. Евакуація з обжитих місць, страх перед майбутнім і невесела перспектива бути під пильним медичним наглядом - ось яка нова життєва лінія окреслилась для них... Важко згадувати про ці події. Що ж відбулося насправді? Серед вас є і фахівці, і вчені. Вони знають. Я ж скажу лише кілька слів. Вісім зі 140 тонн ядерного палива, що містить плутоній та інші надзвичайно радіоактивні матеріали, тобто продукти розпаду, а також уламки графіту, теж радіоактивні, були викинуті вибухом у атмосферу. Крім того, випари радіоактивних ізотопів йоду і цезію не лише були викинуті під час вибуху, але й поширювалися під час пожежі. Внаслідок аварії була цілком зруйнована активна зона четвертого реактора, ушкоджені реакторне відділення, машинна зала і ряд інших споруд. Були знищені бар'єри і системи безпеки, що захищають навколишнє середовище від радіонуклеїдів, які містяться в опроміненому паливі і стався викид активності з реактора. Цей викид на рівні мільйонів кюрі на добу, тривав десять днів, з 26 квітня по 6 травня того 1986 року, потім його рівень зменшився у тисячі разів і надалі поступово знижувався. За характером перебігу процесів і за масштабами наслідків, зазначена аварія належала до найвищого 7-го рівня, тобто надзвичайно важких аварій, за міжнародною шкалою. Уже через годину радіаційний стан в місті Чорнобилі, а потім пізніше і в інших містах, і в Києві також, був зрозумілий. Проте ніяких засобів захисту на випадок аварійної ситуації там передбачено не було. Люди не знали що робити. За всіма інструкціями і наказами, що існували тоді, рішення про виселення людей з небезпечної зони повинні були приймати місцеві керівники. До моменту приїзду урядової комісії можна було вивести з зони людей, усіх - навіть пішки. Але ніхто не взяв на себе такої відповідальності. До речі, для порівнняння скажу, що шведи, коли дізналися про аварію, спочатку вивезли людей із зони своєї станції, а тільки потім з'ясували, що викид відбувся не в Швеції, а за тисячі кілометрів від них - у Чорнобилі. Уся система цивільної оборони виявилася цілком паралізованою. Не знайшлося навіть діючих дозиметрів. Залишається лише захоплюватися мужністю ліквідаторів. Але навіть підрозділи, які були в Прип'яті, не мали спорядження для роботи в зоні високої радіоактивності. Як завжди в ті часи, досягнення мети вдалося ціною багатьох і багатьох до сьогодні скалічених життів. Дорогі друзі! Давайте лише вдумаємось в такі цифри: кожен радіонуклеїд має свій період напіврозпаду. Це час, за який його активність зменшується наполовину. Для різних радіонуклеїдів він становить від кількох секунд до кількох мільйонів років. Основні радіонуклеїди: стронцій, цезій напіврозпадаються за 30 років. А доаварійного стану екології в тій зоні ми досягнемо за десять періодів напіврозпаду, тобто 300 років. І в зверненні уряду України, що з'явилось кілька днів тому, і на парламентських слуханнях у Верховній Раді 21 квітня відзначалося, що було зроблено багато для подолання наслідків катастрофи, але й сьогодні ця проблема залишається надзвичайно гострою. Я сьогодні сказав про це, тут у Монреалі, в центральному офісі Канадського Міжнародного Радіо. Саме з Монреалю, у 18-у річницю катастрофи, в прямому ефірі на Україну і на світову громадськість, українською мовою було наголошено на необхідності вирішення нагальних проблем чорнобильців, створення спеціального органу виконавчої влади, який би займався винятково чорнобильською проблематикою і рекомендовано внести зміни до державного бюджету України. За даними Міністерства охорони здоров'я, частка ліквідаторів, яких визнано хворими, складає 94 відсотки, тобто майже кожен ліквідатор це хвора людина. Серед дітей, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи, цей показник становить 80 відсотків. Україна прийняла і виконала надзвичайно серйозне рішення про закриття чорнобильської атомної елетростанції. Ми щиро віримо, що світові держави, світові потуги будуть поряд з нами і не залишать нас наодинці з проблемою Чорнобилю. Потрібно збудувати об'єкт укриття над четвертим зруйнованим реактором, і робота ця розпочалася, потрібно знайти можливості для компенсації потужностей. Користуюсь цією нагодою, щоб висловити глибоку вдячність Конґресу Українців Канади. Шановний пане голово! Саме вас я би дуже просив передати слова вдячності саме організованій українській громаді по всій Канаді, Конґресу Українців Канади і державі Канада за всю допомогу, яка була надана і продовжує надаватися потерпілим внаслідок трагедії і Україні в цілому з метою подолання негативних наслідків аварії. Пані і панове! Від 25 квітня 1992 року в Києві на Подолі відкрито музей Чорнобилю. Est dolendi modus, non est timendi - є межа в печалі, тривогам немає меж. Такий лейтмотив музейної експозиції, музею Чорнобилю. Цей музей, який має статус національного, став музеєм національної трагедії, музеєм-пам'яттю нездоланності українського народу в найстрашніших випробовуваннях. Дай нам, Боже, духовної сили і мудрості, щоб чорнобильське лихо ніколи не повторилося. Світла пам'ять усім, хто став жертвою цієї страшної трагедії. Я вам дякую за увагу, я вам дякую за пам'ять. Відзначення продовжилось виступом бандуриста Володимира Моти, який виконав пісні «Ой нагнувся дуб високий» та «На Чорнобиль журавлі летіли». На закінчення вечора весь зал заспівав "Ще не вмерла Україна". Відбулася збірка у Фонд Допомоги дітям Чорнобиля.
Андрій Борис Світлини автора Виступ записав Симон Куклевський |
||||||||||||||
 |
||||||||||||||
|
||||||||||||||
