СКАМ'ЯНІЛІ СВЯТА

Може, українці й не найкращі люди на землі, але цілком пристойні. І до якої б країни ми не приїхали назавжди, ще жодній шкоди не завдали. Хоча є одна держава, що постраждала від нас серйозно. Вона так і зветься з цього приводу — Україна...

Існує легенда, наче у давнину наші предки запросили на князювання іноземців. Бо самі праукраїнці самостійно владнати державне життя, очевидно, були нездатні. В принципі, на історичному шляху така халепа траплялася не лише із нами. У різні часи багато хто цим грішив — китайці та росіяни, поляки та англійці. Але щоби у народу із керівниками, так би мовити, вітчизняного виробництва взагалі ніколи і нічого не виходило — таке трапляється тільки з нами. Це вже характерна українська риса, тобто така, що відрізняє нас геть чисто від усіх народів світу — від папуасів до норвежців.

Сльози та соплі радості

Харків

У місті Харкові — обласному центрі, розташованому на сході України — в чергове зі смаком готувалися до серпневих свят, яких, навіть не враховуючи церковних, наприкінці літа є вдосталь. На 23 серпня випадає відразу три річниці. Вперше місто святкує День Державного прапора, і в тому, що таке свято з'явилося — цілковита заслуга діючого президента Віктора Ющенка. Щоправда, як треба відзначати цей знаменний день, і чому–саме цей день, ніхто достеменно не знає. Тому обласна адміністрація для початку всі зусилля скерувала на підтримку фабрики театрального реквізиту. Нічого особливого у такій увазі нема, бо саме на цьому підприємстві останнім часом робітники, не знаючи перепочинку та геть забувши про театр, у нечуваному обсязі шиють синьо-жовті прапори.

Дата іншого свята, що випадає знов-таки на 23 серпня, теж досить умовна. Цього дня вже вкотре в Харкові відзначають День міста, і пояснюють це тим, що саме 23 серпня місто було остаточно визволено від фашистських загарбників. Про те, як співвідносяться події середини ХХ століття з віком Харкова, якому за офіційними, документально підтвердженими даними виконується 352 роки — ніяких пояснень немає. Мовляв, дали вам свято, то радійте та святкуйте без зайвих питань.

При цьому річниця визволення від тих-таки фашистських загарбників існує начебто окремо, але відзначається теж 23 серпня. Зараз важко підрахувати всіх загарбників, яких бачила ця земля за свою історію. І те, що вшановуємо ми винятково героїв останнього визволення, і вшанування це триває вже 63 роки, можна пояснити, мабуть, лише величезною кількістю жертв ІІ світової війни. Інакше кажучи, через наявність логічного (чи психологічного) ланцюга “великі жертви-великі події-довга пам'ять” ми кожен рік, та ще й неодноразово, змушені повертатися в думках до тих жахливих часів, коли кожна українська сім'я втратила когось у вакханалії, яку розпочали амбітні політики, захоплені глобальними ідеями та переповнені презирства до життя так званої “маленької людини” будь-якої національності. Тільки цей ланцюг сяк-так виправдовує надзвичайно тривале та бурхливе святкування перемоги, бо якщо не він, ланцюг, то тоді вже можна говорити про масову параною. Дійсно, коли поспіль сьомий десяток років хором співати про “радість зі сльозами”, люто топчучи при цьому ворожі прапори і заходячися від ненависті, то у чому ж тоді полягає християнське всепрощення і про яке духовне здоров’я людей може бути мова?

Пункти Незалежності

Харків

Тільки День Незалежності України святкують у Харкові не 23, а 24 серпня, і відмінність цього дня не лише календарна. Як і кожне загальнодержавне свято, 24 серпня мусило би єднати всю нашу націю, всю українську землю, і харківський клаптик зокрема, в одне ціле. Але об'єднувальний задум можливо реалізувати тільки тоді, коли річниця Незалежності дійсно відзначається, а не існує лише на папері. А харківський варіант цього свята надто вже скидається на сором'язливе кабінетне малювання “галочки” у відповідних рядках чиновницьких паперів. Судіть самі — у віддрукованих у місцевих газетах “Планах основних загальноміських заходів” наведений перелік святкувань, в якому нараховується 39 пунктів. Тобто: один пункт — один захід (так і хочеться написати “тактико-технічна дія”). Так з тих 39 безпосереднє відношення до Незалежності України мають щонайбільше два з половиною пункти. Оце, власне і усе. У той же час німців ми долаємо якнайменше половиною пунктів. Тут і мікротурнір з мініфутболу на кубок визволення, і загальне вшанування ветеранів, і парад фронтових автомобілів, і фронтова ж таки каша з горілкою для вкритих сивиною, і поздоровлення окремо для орденоносців та окремо для нагороджених медаллю, і народне гуляння під гаслом “Визволення назавжди”, і відкриття меморіальних дошок загиблим героям, причому в кожної політичної партії є свої улюблені герої...

Зараз п'яту частину півторамільйонного міста складають студенти, а дев'яносто п'ять відсотків харків'ян народилося по війні. Отже більшість населення вже погано відрізняє Гітлера від Наполеона та Сулеймана-паші. Тому загал раз у раз дивується застарілим уявленням промосковськи налаштованих планувальників від влади про правильну організацію свят. Складається повне враження, що якби об'єднавчою базою для стосунків із Росією була перемога над триголовим змієм, то її гаряче святкували би десятиріччями. І завадити тому святкуванню не змогли б ані “зелені”, ані захисники тварин. Святкували би широко, із масовими гуляннями та феєрверками. Радісно і п'яно відзначали би перемогу в цілому, а також по частинах — зі смаком згадували би відрубування кожної голови, кожного кігтя, а особливо хвоста. А потім приготованих найкращими кулінарами міста фаршированих зміїв смажили би на вогнищах, запалених побатальйонно та помікрорайонно, і їли би ту смаженю до відвалу, до повного одуріння, запиваючи горілкою і квасом під бадьорі марші духових оркестрів. Після цього з вологими від надлишку почуттів очима, хитаючися, слухали би гімн “Боже, царя храни” у супроводі дзвонів, що лунали би з усіх православних церков Московського патріархату. Чим не план?

Смугастий серпень

Харків

Але цього року всім планам не судилося бути втіленими у життя. Таке в Україні вже траплялося, коли святкову програму згорнули через те, що у Льодовитому океані затонув російський підводний човен “Курськ”. Напередодні серпневих свят 2006 року російський літак ТУ-154, що перевозив на своєму борту відпочивальників з російської Анапи до російського Санкт-Петербурга, пролітаючи над Донеччиною, потрапив в епіцентр урагану, увійшов у “штопор” і впав з висоти 12 кілометрів на українську землю десь на півдорозі між Донецьком та Костянтинівкою. Загинуло 170 пасажирів та членів екіпажу. Особливий трагізм ситуації полягає в тому, що серед пасажирів було 45 дітей, бо Анапа зі своїми піщаними пляжами — відомий дитячий курорт у Передкавказзі. Жахливий випадок. На жаль, всюди — в пресі та документах — він буде згадуватися як такий, що має відношення до України, хоча в трагедії, що сталася, нема провини українських авіадиспетчерів та метеорологів. Про негоду екіпаж літака був вчасно попереджений, а правильне чи неправильне рішення прийняли пілоти, в гарному чи поганому стані перебував лайнер — відповіді на всі ці запитання з’являться пізніше.

Звичайно, погано, що загинули люди, і гірко від того, що померли діти. Але неприємним для нас є також те, що російські авіакомпанії з метою зекономити пальне і збільшити таким чином свої прибутки обирають найкоротші повітряні шляхи і пересуваються так, як їм вигідно, тобто — навпростець. Ординарний, здавалося би, політ російського літака українським небом призвів до того, що катастрофа, яка по суті є внутрішньою справою Російської Федерації, начебто переводить трагічну подію у міжнародну площину. І зараз ми бачимо, як міністерські особи, що прибувають з Москви на чолі груп фахівців з надзвичайних ситуацій, роблять заяви із якимось дивним підтекстом. Мовляв, поки їм нема чого робити, бо успіх їхньої роботи по ідентифікації тіл загиблих повністю, на всі сто відсотків залежить від того, наскільки якісно українські рятувальники зберуть останки. Інакше кажучи, “ми ще подивимось, як тут ваші спрацюють, бо коли буде як завжди, то ми тоді навіть при нашому беззаперечному таланті виявимося безсилі”. Словом, іще п’ять хвилин, і українська сторона знов і вкотре в усьому стане винна.

Це ще не все. Невдовзі після катастрофи президент Ющенко мав телефонну розмову з президентом Путіним. Одним із наслідків бесіди стало тверде президентське рішення про оголошення скорботи по всій Україні. Днем скорботи визначили 23 серпня, і всі святкові заходи, в яких би містах і селах України вони не передбачалися, було об'явлено скасованими. А це, при всій повазі до почуттів родичів та знайомих загиблих, повна нісенітниця.

Грець із ними, з тими датами Днів та Визволень міст, не в них справа. Але ж на підготовку, напевно, пішли значні кошти. Були запрошені гості. То сказати їм, щоб зайшли завтра? Це по-перше. По-друге, в нашій державі тільки за півроку в шахтах загинуло більше сотні гірників. І, здається, з цього приводу ніхто загальнонаціональної скорботи не оголошував, хоча, можливо, і варто було би.

І останнє. Якщо — не приведи Боже, звичайно, а просто для прикладу — політ нашого літака, скажімо, до Франції чи Єгипту закінчиться погано, і він через негоду впаде на території третьої країни, то в тій країні теж все життя зупинити треба? У Празі, Братиславі, Берліні, Відні через це теж скасують свята, чемпіонати, вибори та інші національні заходи, чи як?

Юрко Пилипенко

P.S. Незрозумілі дії влади, навіть не копирсаючись у подробицях, можна конспективно, просто через кому, перелічувати годинами. Ось наприклад.

Неписьменні. Коли теперішній харківський біло-блакитний міський та обласний депутатський корпус приймали рішення про підвищення статусу російської мови, вони наразилися на прокурорський опір. Виявилося, що мова — то державна справа, і тому город з областю вирішувати такі питання не мають права. А жоден з депутатів цього не знав. Добре, що вони хоч війну нікому не оголосили. З таких знавців станеться.

Промосковський оранжист. Першим прийняв рішення про надання російській мові статусу регіональної попередній мер Володимир Шумілкін, що — як не дивно — належав до стану проющенківських помаранчевих сил.

Нарешті вільні. Чергова сесія обласної ради проголосила територію області вільною від NАТО. Хтось подумає — нарешті звільнилися. Але, по-перше, оголошена постанова знову ж таки не є в компетенції обласної ради. А по-друге, з не меншим успіхом область можна було об’явити зоною, вільною від пінгвінів, бо цих птахів, як і NАТО, на Харківщині ніхто ніколи живцем не бачив. Тільки по телевізору.

Радикальний підхід. Члени якоїсь високопрофесійної міської комісії зі сміття на спеціальному засіданні зі скрутою визнали, що того самого сміття в місті чомусь більшає із кожним днем. Урни стоять переповнені, а біля урн бруд страшенний. Одному посадовцю спала на думку ідея, а як спала, то він її відразу й озвучив. Генератор ідей запропонував взагалі прибрати з міських вулиць урни. Тоді, мовляв, і бруду стане менше.

Харків

Любить — не любить. Рівно рік тому на київському Майдані Незалежності Президент Ющенко привселюдно назвав уряд Юлії Тимошенко “найкращим у Європі”. Але через декілька місяців президент звільнив з посади найкращого європейського прем’єра. Влітку 2006 року Президент Ющенко доклав усіх зусиль, щоби пані Юлія не почала знову керувати Кабміном, проте віддав урядове кермо недавньому “смертельному” політичному опонентові — Віктору Януковичу.

Нагорода знайшла героя. Напередодні 15-ї річниці незалежності України Президент Віктор Ющенко нагородив багатьох достойників орденами, медалями та просто відзнаками. Серед нагороджених опинився й Рінат Ахметов, донецький мільярдер, що зіграв “першу скрипку” у фінансовій підтримці біло-блакитної президентської та парламентської кампанії нинішнього прем'єр-міністра Віктора Януковича.

Дбайливий уряд. У серпні створилася така ситуація, коли 24, 26 та 27 числа були вихідними, а 25 серпня виникала “чорна”, робоча діра. Про вади календаря всі знали ще з початку року та розуміли, як це незручно. Уряд завчасно потурбувався і офіційно запропонував вважати вихідним 25 число замість суботи, 19 серпня. Постанова діяла практично до останнього моменту, а у п'ятницю, 18 серпня о 17 годині, коли трудовий люд вже потягнувся додому, уряд схаменувся, що цей перенос робить робочим днем християнське свято — день Спаса. Тоді все терміново перерішили, і 19 серпня знову перетворили на вихідний, а відпрацювати наднормативний відпочинок 25 серпня запропонували у суботу 9 вересня. Тільки про це країна не дізналася, тому що на робочих місцях ввечері у п'ятницю 18 серпня вже нікого не було.

Ви що-небудь зрозуміли?

Ото ж бо.

Харків, 27.08.06