ЛИСТОПАДОВЕ СВЯТО У МОНРЕАЛІ

У неділю 18 листопада 2007 року в залі Українського Національного Об'єднання у Монреалі традиційно відбулося Листопадове свято — урочисте відзначення 91-ї річниці з дня створення Західно-Української Народної Республіки. Утворення ЗУНР навіть на порівняно невеликий з погляду історії проміжок часу послужило поштовхом для формування світогляду багатьох генерацій патріотів незалежної України. Глибоко символічним є факт, що перше Листопадове свято в Монреалі було відзначено монреальською філією Українського Національного Об'єднання вже в 1933 році, тобто в рік створення самого УНО — як формації українського суспільного життя в Канаді.

Розпочинаючи свято, його ведуча Богданна Клецор-Гаврилюк оголосила однохвилинну мовчанку — в пам'ять відомих і невідомих героїв боротьби за незалежність України. Культурна частина відзначення почалась рецитацією "Листопад" у виконанні Євгена Костюка. Приємною несподіванкою став виступ вокального ансамблю «Черемшина», досі не дуже відомого в українському Монреалі. Дві виконані пісні "Ой у лісі на полянці" та "Ходить мати на курган" не тільки засвідчили чудові голоси вокалісток Клавдії Мельник, Надії Цвітков і добр. Ліди Рудич, а й стали чудовим музичним подарунком присутнім в залі ветеранам боротьби за незалежність.

Далі Голова монреальської філії УНО о. д-р Ігор Куташ представив головного доповідача, Другого Секретара Посольства України в Канаді Олену Захарову. Звертаючись до присутніх із святковим словом, Олена Захарова сказала:

Олена Захарова Другий Секретар Посольства України в Канаді

Всечесніші отці!
Шановна українська громада Монреалю!
Дорогі друзі!

Розбудовуючи незалежну державу, ми повинні постійно звертатися до історичного минулого України, щоб почерпнути з нього належні уроки. Серед таких повчальних подій важливе місце займає подія, яка увійшла в новітню історію України під назвою "Листопадовий чин".

Це свято має ще кілька назв: Листопадовий Зрив, Листопадове повстання. Всі вони означають одну подію, що відбулася у Львові в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року. Група військовиків Українських Січових Стрільців на чолі з сотником Дмитром Вітовським числом усього 1400 чоловік провели у Львові військовий переворот, роззброївши австрійські війська і зайнявши державні установи, проголосила утворення ЗУНР.

На той час уже майже рік існувала незалежна держава в Наддніпрянській, або, як казали в Галичині, великій Україні — факт, що стимулював патріотичне піднесення західних українців. Це є дуже промовистим історичним моментом: він ще раз доводить хибність теорії про поділ нашої країни на традиційних патріотів-західняків і аморфних у цьому сенсі східняків. Жодна річка — ні Прут, ні Збруч, ні Сіверський Донець, ні навіть могутній Дніпро — не може бути внутрішнім кордоном для нашого народу у виявленні ним природного, як повітря, почуття — любові до своєї Батьківщини.

Ще один сприятливий фактор листопадової перемоги, яким уміло скористалися в Західній Україні, — ослаблення Австро-Угорської імперії: її колись могутній організм знекровлювали війна та національно-визвольні рухи окупованих народів. Підготовкою до збройного повстання керував створений у вересні Військовий комітет. Події розгорталися стрімко. Вже у жовтні у Львові відбулися збори всіх українських депутатів австрійського парламенту та членів галицького і буковинського сеймів за участі й благословення вищого греко-католицького духівництва. На них обрали Українську Національну Раду — представницький орган українського народу в цісарській Австро-Угорщині. 19 жовтня Рада проголосила Українську державу на всій етнографічній території Галичини, Буковини і Закарпаття (щоправда, поки що у складі австрійської федерації) і закликала національні меншини подати своїх представників до представницького органу. Президентом УНради обрали Євгена Петрушевича, а виконавчий орган — секретаріат очолив Кость Левицький.

Тим часом очевидним розпадом імперії скористалися і в Польщі. 27 жовтня представник австрійського уряду приїхав до Варшави з інструкціями: вони пропонують віддати Польщі Галичину в обмін на «працевлаштування» цісаря Карла на посаду польського короля. Вже за два дні в Кракові створили польську Ліквідаційну комісію, яка мала прибути до Львова 1 листопада, аби з допомогою війська «перебрати владу в краї в ім’я Польської держави». Українці більше чекати не могли...

Отже, 1 листопада 1918 року вулицями міста маршували стрільці із синьо-жовтими пов’язками... На мурах міста зворушені львів’яни читали звернення УНР: «Український народе! Голосимо Тобі святу вість про Твоє визволення з віковічної неволі. Від нині Ти господар своєї землі, вільний громадянин Української держави... Доля Української держави у Твоїх руках. Ти станеш як непобідимий мур при Українській Національній Раді і відіпреш всі ворожі замахи на Українську державу...» І... українські воїни «стали, як мур» у нерівній боротьбі за листопадові ідеали...

До складу ЗУНР увійшли Галичина, Буковина і Закарпаття. І хоча з першого дня новопостала держава змушена була вести війну проти Польщі, Румунії і Угорщини, значення цієї події важко переоцінити. Вперше після падіння Галицько-Волинського князівства, українці цих земель продемонстрували свої державні устремління. Найцікавішим у цій історії є те, що українці-військовики, які здійснили цей переворот були молоді за віком: 25-35 років, та належали до середнього офіцерського складу.

Вони не були "політиками-реалістами", а тому не чекали "манни небесної" і не виторговували по кабінетах волю для свого народу, а своїм вчинком поставили весь світ перед доконаним фактом. А коли проти новопосталої держави почалася війна, вони зі зброєю в руках захищали ту державу.

Життя ЗУНР як незалежної держави було коротким. З одного боку польські, з другого — румунські війська розпочали воєнні дії проти республіки, вириваючи з неї дедалі більші шматки. Лідери країн Антанти сприяли цьому, оскільки сильна Польща задовольняла їх як противага Радянській Росії. ЗУНР стала жертвою інтересів союзників окупантів. У березні 1923 року її уряд в екзилі припинив існування. Однак навіть за той короткий час, в надзвичайно складних обставинах, Західно-Українська Народна Республіка встигла продемонструвати, що вона є прикладом європейської правової держави — з усіма атрибутами демократичного й громадянського суспільства.

Листопадовий Чин не завершився поразкою. Тоді українці програли бій, а не битву. Хоча мілітарна перевага й політична кон’юнктура унеможливили українському народові закріпити здобуту державність, незнищимий листопадовий дух волі відроджувався, зростав і кріпшав... та, з ходом часу, таки остаточно завершивсь Актом 24 серпня 1991 року. Синьо-жовтий прапор, який «замаяв над львівською ратушею» в ту далеку для нас ніч, надихав на чин наступні покоління українців. Зрештою так і сталося — над Україною майорить український стяг — державний прапор нашої єдиної і великої української держави.

А рівно за 84 роки - 1 листопада 2002 року, прах Дмитра Вітовського урочисто перепоховано на Личаківському цвинтарі у Львові.

Дорогі друзі,

Від імені Посольства України в Канаді щиро вітаю вас з річницею Листопадового Чину. Вісімдесят дев’ять років тому, завдяки героїзмові січових стрільців, українці повернули собі владу у Галичині. Пам’ятаймо про героїчні вчинки своїх дідів і батьків, щоб гідно їх наслідувати.

Зараз ми, українці, маємо незалежну Україну. Це буле така Україна, про яку мріяли тоді, у листопаді 1918 року.

Хай рішучість і посвята предків буде для нас взірцем! Хай пам'ять про героїв не дасть нам розчаруватися і зневіритись!

Слава Україні!

Подякою Олені Захаровій були довгі оплески. Програму продовжили повстанські пісні — "Я сьогодні від вас від'їжджаю" та "Хлопці підемо" у виконанні Михайла Зельмана при власному фортепіанному супроводі, а потім рецитація Богданни Клецор-Гаврилюк на слова Олеся Бабія "Львів наш".

Серед учасників відзначення — ветерани збройної боротьби за незалежність України

Олена Захарова між організаторами, артистами і гостями відзначення Листопадового Свята

Завершив святковий концерт бандурист бас-баритон Володимир Мота, який виконав три пісні: "Синя чічка" (на слова УСС), "Ой впав стрілець" та "Від синього Дону до сивих Карпат". Як кожна з пісень в інтерпретації Володимира Моти набуває особливого змісту, так і кожен його виступ запам'ятовується як вияв глибокого і неповторного таланту.

Офіційна програма свята закінчилася спільним співом Гімну України.